Садово-паркова архітектура Драбівщини.


XVII-XIX століття в історії України відоміші широкому загалу лише подіями політичними, хоча величезну роль в житті нашої держави цього періоду відігравало мистецтво: малярство, поезія, музика.


Окремою сторінкою історії стало захоплення українського дворянства архітектурою, що було своєрідним відлунням загальноєвропейських віянь. Українські магнати будували за проектами відомих архітекторів величезні палаци з колонами, греко- італійськими портиками, відкривали садибні театри, в яких грали незнані актори-кріпаки, будували службові приміщення для челяді, які мали пишне оздоблення в стилі французького класицизму.


Велику площу садиб займали парки. Вони приваблювали темними алеями лип та каштанів, мармуровими статуями героїв античної міфології, блакитними плесами ставків і водоймищ з альтанками в затінку верб, а звідти можна було милуватися білими лебедями, стрімким летом ластівок, екзотичними деревами.


На Драбівщині також був розкішний палац і парк або, як інколи його називали, «химерний сад». Це садиба Тетяни Густавівни Волховської у Мойсівці – садиба, яку сучасники порівнювали з паризьким Версалем – всесвітньовідомою пам’яткою паркового мистецтва, зразком довершеності мистецького твору. В садибі був палац, парк із статуями, фонтанами, альтанками, гротами, що мали вигадливі назви: «Храм кохання», «Грот Діани», «Сховище пастушок». Тут відбувалися бали Волховської, які були надзвичайно популярними, а особливо пам’ятний бал 1843 року, 29 червня, коли молодий Тарас Шевченко познайомився з 21-річною Ганною Закревською. Є навіть версія любовного захоплення поета цією світською дамою, дружиною поміщика Полтавської губернії Платона Закревського. З образом Ганни Закревської пов’язані такі шедеври Шевченкової творчості, як малярський портрет Ганни 1843 року та вірш « Якби зустрілися ми знову»,присвячений їй.


Був палац з парком і в Драбові, можливо, не такий розкішний, як у Волховської, однак теж вражав своїх сучасників вишуканістю та величчю. Він належав князю Л.І.Барятинскому, хоча проживав тут управитель Анрі ле Докте (родом із Бельгії), який був запрошений князем Барятинським для розвитку технологій по обробці льону та виробництва цукрових буряків.


На превеликий жаль, мало що залишилось на Драбівщині від рукотворних шедеврів минулих віків. Єдиною пам’яткою архітектурного мистецтва, яка занесена в державний реєстр пам’яток архітектури, є Мойсівська церква, названа на честь, святих великомучеників Петра і Павла, побудована 1808 року і, на жаль, спалена в 1973 році. До цього часу повністю не відбудована.


В Степанівці теж є архітектурна пам’ятка – це будинок поміщика II гільдії Абросимова Степана Петровича. Будинок за своє столітнє існування зазнав значних змін, як і вся садиба. Одначе в ньому ще збереглися певні штрихи, які нагадують про велич і розкіш будівлі, що поєднувала колись у своїй архітектурній композиції готичний стиль та бароко. Нині це приміщення пристосоване для місцевої школи. Немає вже такої пам’ятки історії та архітектури, як будинок Чикаленка в Кононівці, в якому проживав український письменник М. Коцюбинський і писав про чарівність нашого краю у своїх творах.

Кiлькiсть переглядiв: 463

Коментарi